"Айкідо - це те, як я стою перед вами" Моріхей Уесіба.

Способів вивчення айкідо (його стилів) сьогодні існує безліч, завдяки різним поглядам учнів сенсея Уесіби на послідовність вивчення фундаментальних основ, які насправді незмінні та універсальні, чи це айкідо, карате чи бокс. Кожен стиль має власні переваги у методиках навчання, у тих чи інших компонентах. Інша річ, що скрізь основи ці систематизовані, тобто. доступні розуміння великому числу людей.

На перший погляд може здатися, що різноманіття зовнішніх форм у різних стилях айкідо продиктовано відмінністю технічних підходів, проте це докорінно неправильне твердження. Щоб це зрозуміти, достатньо подивитися на класиків жанру високого рівня, від 5 дана і вище. Їх техніка з часом незалежно від стилю стає надзвичайно схожою один на одного і все це тому, що період базового навчання проходить, а принципи, що використовуються, стають абсолютно однаковими за своєю суттю і змістом. Правда тут є одне важливе АЛЕ. Дуже часто, прагнучи бути схожим на того чи іншого майстра, айкідоки-початківці не враховують таких речей, як індивідуальні особливості майстра, його вік, досвід, фізичні обмеження, і починають сліпо копіювати зовнішню форму, вважаючи її апогеєм правильного айкідо.

Проблема полягає в тому, що для того, щоб по-справжньому скопіювати майстри, треба самому стати ним, пройшовши багаторічний період інтенсивного навчання, яке має повною мірою відповідати тому, що випробувала ця людина за свою практику, отримати травми, досвід і прийти. , нарешті, до індивідуального, свого айкідо. Не кажучи вже про те, що в період навчання методи повинні відповідати не візуальному ряду, а розумінню його фактичного змісту, який визначається якістю початкової підготовки та методики самого процесу навчання.

Таким чином, на будь-якому рівні освоєння айкідо, основну роль відіграють все ж таки базові принципи та їх якість, а не те, наскільки суворий айкідока, що знищує своїх уке пачками, з зверхнім поглядом на обличчі та використанням бугристих м'язів.

Універсальність тут – саме те, що має не відрізняти, а поєднувати різні стилі айкідо. Візьмемо простий приклад. Яка конструкція, що підпирає стіну, що падає, буде найбільш міцною: пряма або дуга? Чим ефективніше штовхати будь-який предмет: прямою ціпком або гумовим шлангом? Відповіді на всі ці питання очевидні, як і має бути очевидним те, що чим швидше такі навички будуть отримані кожним учнем, тим ефективнішим буде результат навчання.

Давайте поглянемо на основи айкідо через призму камає Йосінкан, тим більше, що крім основної навчальної ролі воно часто несе в собі істотний подразник для представників інших стилів БІ та РЄ, що часто є наслідком звичайного нерозуміння.

Спочатку визначимося із завданнями камає. Цих завдань безліч, але зараз згадаємо лише основні і чисто механічні.

Стійкість позиції (найчастіше йдеться про стійкість по лінії переміщення як фронтальної, так і з боку спини).
Забезпечення економічності та швидкості переміщення.
Створення умов формування та подальшого ефективного перенесення сформованого зусилля.
Що ж виділяє камає в Йосінкан серед інших стилів? Насамперед, це візуальні чинники, такі як фронтальна позиція стегон, невеликий (природний) розворот стопи ноги, що попереджає назовні, завжди пряма опорна (ззаду) нога, а також положення рук, що нагадує позицію при роботі з мечем. За це ще представників Йосінкану часто називають «Буратинами». Крім візуальних, існує безліч прихованих факторів, які, тим не менш, саме в Йосінкан досить чітко і обґрунтовано регламентовані, що при докладному розгляді дозволяє говорити про камае як про первинну основу айкідо взагалі.

Необхідно відразу ж зазначити, що класичне камае не є стійкою у звичному розумінні. Це лише інструмент навчання, який за правильного підходу і дозволяє в результаті зрозуміти суть айкідо. Адже, зрозуміло, ніхто не ставатиме в канонічне навчальне камає на вулиці для того, щоб показати супостату айкідо? Тобто. говорячи про камае, ми передусім маємо на увазі певний набір принципів, який має вирішальне значення у всіх сферах, від оцінки ефективності техніки, до її безпосереднього застосування. Освоївши камае, людина, по суті, освоює саме айкідо, а коли стан камае стає для нього природним, то ЙОГО айкідо відповідно і є «те, як він стоїть перед вами». Саме тому досвідченому професіоналу достатньо подивитися, як людина стоїть та ходить, після чого багато що стає зрозумілою.

Причому ні езотеричних концепцій, ні якихось релігійних філософських тлумачень у наведеній фразі Уесіби не було і немає. У даному матеріалі ми не вестимемо про накопичення і використання «ки», ігри з потоками і т.д. Матеріалістичний підхід цілком здатний дати обґрунтовані відповіді

Це положення, коли безіменні пальці обох розкритих долонь паралельні до підлоги. Один – на рівні сонячного сплетення, другий – на рівні поясу.

Зазвичай спрямовані вперед руки, які прагнуть за безіменними пальцями, багато хто намагається пояснити роботою з мечем, проте це не зовсім, а точніше не до кінця вірно. Вся справа в тому, що в стильових стандартах обумовлено й такі моменти, які під час роботи з мечем неможливо проконтролювати в принципі. Методично положення рук повністю повинно відповідати їхній природній позиції і (приблизно) рівню м'язового напруження, якби вони вільно висіли вздовж тіла. При цьому з урахуванням природного згину руки трохи зігнуті в ліктях таким чином, що в цілому рука від плеча до кінчиків пальців нагадує вигин меча:

Безіменні пальці обох рук при цьому паралельні до підлоги. Долоні розкриті фіксовано, але без напруги пензля — настільки, наскільки це потрібно для підтримки форми. Долоні обох рук, по суті, лежать у площині симетрії тіла під час центральної лінії. Суглоби великих пальців є зручним інструментом визначення розведення ліктів убік (якщо суглоби пальців завалені всередину, позиція неправильна). Дана конструкція дозволяє навчитися фіксувати руки в положенні, коли згинання рук природний, плечі і лікті опущені вниз, сухожилля не натягнуті. Відхід від цієї схеми миттєво викликає паразитну напругу м'язів та натяг сухожиль.

Напрямок вказівних пальців при виконанні будь-якої техніки вказує потенційний напрям для найбільш ефективного застосування сили всього тіла (вектор горизонтального зміщення центральної лінії), в т.ч. кидка.

Повністю розслаблена кисть, а також кисть розкрита та фіксована (але не напружена) створюють різні положення сухожиль і променевих кісток передпліччя, що часто використовується в техніках, як частина одного цілого, сприяючи об'єднанню партнерів у кінематичну систему з єдиним центром залежно від поточних умов.

Великий палець верхньої руки вказує на уявний центр обертання (приблизно 5-10 см вгору), навколо якого проводиться рух рук при виконанні хірики але осей. Це єдиний правильний і ефективний спосіб роботи при щільному захопленні.

Іншими словами, вся навчальна форма, прийнята для тренування становища рук у камае, є наочним посібником та індикатором для усунення помилок, які завжди знаходяться перед очима, а також допомагають формувати правильну постановку тіла «вище за пояс», сприяючи, крім усього іншого, ще й певному розвиваючому. ефекту за рахунок постійної роботи з статичною напругою, що чергується.

Тобто, окрім різного роду індикаторів та нюансів, про роботу рук можна говорити, перш за все, як про набуття навички правильної фіксації форм. Чому це важливо? І тому, що з вивчення айкідо ці навички життєво необхідні як фундаментальних, т.к. руки забезпечують зв'язок частин тіла, є важелями для докладання та спрямування фокусованої сили, а цей компонент неможливий для освоєння без скрупульозного до нього підходу.

Тепер перейдемо до ніг, стегон та положення спини.

Раніше становище ступнів у камае дещо відрізнялося від того, яке прийнято в наші дні. Наприклад, часто можна було побачити занадто великий виворіт передньої ступні назовні або надмірне завантаження ноги, що попереджає. Цілком можливо, причина в тому, що спочатку цьому не надавалося великого практичного значення, або на те існували інші причини, проте стиль розвивається, і з часом видозмінюються його стандарти. В даний час найбільш ефективною вважається така схема:

Тобто форма у міру розвитку дедалі більше наближається у природному «зупиненому кроці». На те є низка причин:

Мінімізація часу, що витрачається на зайняття необхідної позиції (у майбутньому – переміщення).
Збільшення поперечної стійкості з допомогою зростання площі опори.
Природність поставлення ніг, тобто. немає необхідності йти по одній лінії, що є невластивим для звичайної ходьби (крім показів моди).
Така позиція також полегшує збереження передньої постановки стегон.
При цьому опорна (ззаду стояча нога) повністю пряма і впирається в поверхню зовнішнім ребром стопи (повна аналогія зі статичним нанесенням удару еко гері). Спереду нога при цьому майже повністю розслаблена і забезпечує тільки роль гнучкої фіксованої опори для ЦЛ тіла за рахунок статичної напруги необхідного мінімуму м'язів, що підтримують колінний суглоб.

Тепер подивимося на положення ніг у профіль:

Червоним кольором на малюнку схематично показано правильну позицію. Синім кольором вказана лінія потенційного згину. Це найбільш типова і складна проблема, пов'язана з відсутністю фіксації в колінному суглобі в статиці та у русі, що призводить до безлічі технічних проблем у майбутньому. Уникнути їх можна лише з допомогою комплексу чинників, однією з є обов'язкова спрямованість коліна опорної ноги по ходу стопи, тобто. в бік. У свою чергу коліно ноги, що попереджає, рухається вільно і за відсутності зайвого навантаження повинно забезпечувати положення постійної готовності до швидкого переміщення, для чого баланс глибини позиції повинен дотримуватися з граничною точністю.

Положення стегон позиції камае, як і статиці, і у русі – найскладніше питання, т.к. саме цей фактор забезпечує передачу зусилля, стійкість (контроль ЦТ) та збереження «каркасу». Але, незважаючи на складність освоєння, опис правильної позиції виглядає досить просто: стегна (як і плечі) перпендикулярні горизонтальній проекції центральної лінії на площину і знаходяться на одному рівні. Тут з метою постановки правильного камае необхідно приділяти найбільшу кількість часу замиканню стегон у будь-якій кінцевій позиції та їх розслабленню в проміжних позиціях. У цьому формується такий важливий компонент, як «дзансин». Для новачків найскладнішим зазвичай є прийняття того факту, що для надання стегнам (і тілу взагалі) необхідної геометрії немає потреби в скручуванні всього тіла або виведенні вперед стегна ззаду ноги. Ідея полягає в тому, щоб прибрати назад-вниз стегно ноги, що попередить, залишивши позицію протилежного стегна незмінним.

Не можна залишити без уваги також і позицію колін. Основною ідеєю в положенні камае і при переміщеннях є співспрямованість колін та ступнів. Разом з тим, розвиток гнучкості та контролю колін дозволяє кардинально покращити розуміння всіх без винятку принципів айкідо. Можна навіть з упевненістю заявити, що якщо у вас є технічні проблеми, то вони полягають у колінах.

Взагалі, переглядаючи в інтернеті відео на тему айкідо Йосінкан, особливо в його російській версії, можна звернути увагу на ще один вкрай важливий момент, а саме положення спини в камае при переміщенні і в завершенні технік (дзансин). Саме цей нюанс як ніякий інший дозволяє повною мірою оцінити безліч факторів, що стосуються як виконання самої техніки, так і розуміння виконавцем того, що і навіщо він власне робить.

Візьмемо для прикладу один з найпоширеніших варіантів:

Так як на малюнку очевидно проглядаються деякі помилки, спробуємо розібратися з цим явищем та його передумовами. Адже коли явище стає непоодиноким, можна припускати наявність якоїсь системної проблеми.

Отже, що ж має бути становище (стан) камае? Щонайменше воно має відповідати своєму призначенню як навчальний компонент, а отже, задовольняти певні фундаментальні принципи.

З 11 принципів Айкідо Есінкан, сформульованих Годзо Сіодою, у випадку з камає очевидно застосовні досить багато з них:

Сила центральної лінії (зберігайте центральну лінію прямої).
Сфокусована сила (сила, що розвивається об'єднанням всього тіла).
Володіння рівновагою.
Входження (рух тіла, що дозволяє вам увійти у сферу вашого укэ).
Таймінг
Удари (момент контакту стає ударом).

Звичайно, тією чи іншою мірою застосовні і 5 інших, але перелічені принципи освоюються за допомогою практики камає найбільш явно. Слід відразу відзначити, як і глибоке становище хирики і сизентай є окремими проявами камае, т.к. ґрунтуються на абсолютно ідентичних принципах. Мало того, все навчання має підводити до того, щоб будь-яка позиція у просторі, будь-яке становище відповідали принципам камае. Пройдемо за всіма принципами по порядку.

Що ж таке центральна лінія та її сила, стосовно камае? Насамперед, ця та уявна лінія (або навіть площина), в якій ви стоїте або рухаєтеся, включаючи ЦТ, руки та ноги. У камае ця площина проходить через передню лінію симетрії тіла. Але одночасно у поняття центральної лінії вкладається й інша, більш відчутна річ, саме те, що т.зв. «центральна лінія тіла», або, якщо хочете, базовий стрижень, рухається разом із тілом уперед і назад у цій площині, не змінюючи свого стану:

Її проекція на підлогу утворює при цьому лінію напряму руху:

Під час розгляду нашої гіпотетичної лінії збоку, вона виглядає трохи вигнутою дугою, тобто. будучи прямою на площині, у просторі вона нагадує злегка натягнуту цибулю.

Навіщо це все потрібно? Все дуже просто - це найбільш ефективний і найменш енерговитратний спосіб поєднати силу всього тіла і перенести її вперед, сфокусувавши в точці програми. У зворотному варіанті це найбільш оптимальний спосіб перенаправити силу зустрічного удару (впливу) на опорну ногу, а не в поперек. Адже становище камае в ідеалі цілком ідентичне сизентай (ноги на ширині плечей), а єдина відмінність у тому, що лінія, змінюючи кут нахилу, не змінює радіусу кривизни, переміщаючись по ходу руху.

Проте дуже часто ми спостерігаємо картину, коли ця лінія (зрозуміло, при розгляді у профіль) деформується:

Причому це може відбуватися як із стегнами загалом, так і за участю лише одного стегна, на якому ви не сидите. Неважко помітити при цьому, що в процесі деформації конструкції неминуче бере участь весь кінематичний ланцюг, від коліна опорної ноги до попереку та грудного відділу хребта.

До чого це призводить, думаю пояснювати зайве. Енергія руху, що формується від точки опори, просто розсіюється. У цьому візуальна компенсація цієї деформації виконавцем (повернення лінії місце) після закінчення руху лише яскравіше показує спостерігачеві, що компонент ЦЛ насправді не контролюється, т.к. статична фіксація конструкції недостатня.

Причому малюнку показаний досить помірний хід цієї лінії, тоді як найчастіше амплітуда цього паразитного руху набагато більше.

У джиу-вадза це можна легко помітити, якщо кожен кидок супроводжується двома крайнощами: або тулуб сите «киває» за укэ, повертаючись у вихідне нібито для демонстрації «форми», або навпаки – відхиляється назад до упору, щоб уникнути помилки №1, при цьому формуючи грубу помилку №2. Повторюю – це наслідок тих самих причин із незначними варіаціями. Повернемося до найбільш типової форми камає, коли очевидно є проблеми базового характеру

Відразу впадає у вічі великий радіус кривизни нашої умовної лінії. При цьому верхня її частина спрямована точно нагору. Якщо, не змінюючи положення цієї лінії, повернути тіло в положення «сизентай», людина просто впаде на спину. Про що це каже?

1. Навантаження під час формування зусилля через руки лягає на поперек.
2. Коліно ноги, що попереджає, працює недостатньо гнучко, що призводить до необхідності компенсації завалювання ЦТ вперед і інерцію саме таким положенням спини. У свою чергу ця дія ще надійніше «замикає» коліно.
3. Прогин відмінний від «сизентай» створений штучно, відповідно витрачена енергія, а істотна частина ваги виявляється на нозі, що попереджає, адже спиратися на іншу ногу при вертикальному положенні спини фізіологічно неможливо.

Тобто саме поняття ЦЛ за такого положення втрачає свою ефективність на 80% і при цьому ще й вкрай травматично для поперекового відділу хребта. Адже що зазвичай відбувається, коли ви хочете зламати ціпок чи олівець? Спочатку вони відчувають деформацію (згинаються) у повній відповідності до вищенаведеного малюнка, після чого відбувається злам конструкції. Обмежте ступінь свободи на вигин – і зламати олівець стане просто неможливо. Звідси можна зробити логічний висновок, що обмеження ступенів свободи кінематичного ланцюга є основним і найважливішим завданням методичного навчання. Звичайно ж, для повноти розуміння цього питання розроблено і успішно застосовується безліч вправ, що підводять. Тим не менш, багато хто з них нехтує, вважаючи роботу над нюансами втратою часу і незначною нісенітницею. Саме ставлення найчастіше стає перешкодою до усунення недоліків і технічного зростання, а в найбільш занедбаних випадках воно призводить до технічної деградації, яка протікає швидше прогресу. Ламати – не будувати. Якщо людина спочатку рухатиметься шляхом бездумного повторення побаченого, це може стати початком кінця його кар'єри в айкідо.

Ну і насамкінець наведу один невеликий приклад. Часто, наприклад, таку річ, як фронтальну позицію в Єсінкан і становище «ханмі» в Айкікай сприймають як антагонізми, починаючи одразу міркувати про бойову ефективність в обох випадках. Проте, жодних протиріч у цих відмінностях немає. Це лише різні підходи до використання одного принципу, різні методи вивчення одного й того ж. Питання лише на рівні контролю, у освоєнні управління власним тілом. В Йосінкан прийнято збирати велике і прекрасне шляхом складання малого і часто болісного J. Тому завжди треба чітко розуміти, що ви бачите: поєдинок айкідок чи демонстрацію будь-яких принципів. Та й тут втім, не зайве уточнити, на що саме в даний момент робиться той чи інший акцент.

На закінчення нашого огляду можна лише відзначити, що з повного і детального аналізу питання потрібно було б написати цілу книжку, т.к. все айкідо зібрано у камае та його нюансах. Вивчайте айкідо через основи і тоді з'явиться надія на те, що ви не безглуздо проводите час у залі.

© Антон Болотов